Історія справи

Постанова ВГСУ від 21.10.2015 року у справі №915/240/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 915/240/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивача відповідача прокуратуриКалюжний А.П. (дов. від 18.05.2015 р. №220/356/д) Ліхолєтов В.В. (дов. від 03.02.2015 р. №37) Коркішко В.М. (посв. від 25.07.2014 р. №027484)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника військового прокурора Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.06.2015у справі № 915/240/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України 2) Квартирно-експлуатаційного відділудо1) Військового частини А1890 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "СОЛОХА"провизнання недійсним договоруВ С Т А Н О В И В :

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним (на майбутнє) договір про спільну діяльність №12 від 06.09.2005 р., укладений між Військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» (правонаступником якого є ТОВ «Сільськогосподарське виробниче підприємство «СОЛОХА»).

В обґрунтування своїх вимог військовий прокурор зазначає, що договір про спільний обробіток землі №12 від 06.09.2005 р., укладений між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро», суперечить вимогам ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» та пунктам 38-40 Положення «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 р., оскільки Кабінетом Міністрів України порядок використання земель оборони до цього часу не розроблений, а погодження з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади на укладання спірного договору не надавалось.

Крім того, військовий прокурор вказав, що військова частина А1890 не є власником або користувачем земельної ділянки, адже державний акт на право постійного користування землею В№062777 від 1989 року виданий Миколаївській квартирно-експлуатаційній частині (правонаступником якого є КЕВ м. Миколаєва) для Широколанівського учбового центру (правонаступником якого є військова частина А1890.

На даний час, земельна ділянка №23 значиться на картковому обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 1, 3, 14 Закону України "Про збройні сили України", ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України", ст.ст. 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст.ст. 20, 77, 78, 84, 115 Земельного кодексу України, ст.ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", ст.ст. 203, 215, 227, 1130 Цивільного кодексу України, Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. №483.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015 р. у даній справі (суддя Мавродієва М.В.), у позові відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015 р. у даній справі (суддя Мавродієва М.В.), стягнуто з військової частини А1890 в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218,00 грн.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що договір про спільний обробіток землі №12 від 06.09.2005 р. укладений з порушення вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», а тому є підстави визнати його недійсним.

Разом з тим, місцевий господарський суд зауважив, що позивачі звернулись до суду за захистом свого порушеного права зі значним пропуском строку позовної давності, не надавши при цьому клопотання про його відновлення.

Натомість, військова частина А1890 у судовому засіданні заявила клопотання про застосування строку позовної давності, яке судом було задоволено та відмовлено у позові на підставі приписів ст. 267 Цивільного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 р. (головуючий суддя Туренко В.Б., судді Поліщук Л.В., Таран С.В.), рішення господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015 р. залишено без змін, додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015 р. скасовано, стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір з Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір про спільну діяльність №12 від 06.09.2005 р., укладений між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» (правонаступником якого є ТОВ «Сільськогосподарське виробниче підприємство «СОЛОХА»), не суперечив чинному на той момент законодавству, адже військова частина А1890 є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки, що підтверджується листом Управління Держземагенства у Миколаївському районі від 27.01.2015 р. №365/751-2/701.

Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при укладенні спірного договору, військова частина А1890 відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" отримала погодження від Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, яке у подальшому було перейменовано у Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління та на даний час Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва, який здійснює контроль за використання вказаної земельної ділянки.

Також, суд апеляційної інстанції зауважив, що права та інтереси Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва не порушені, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування строку позовної давності, а рішення господарського суду Миколаївської області, в свою чергу, слід залишити без змін, але з інших правових підстав, а саме з необґрунтованості та недоведеності позову.

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у даній справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.10.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 21.10.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, державним актом на право постійного користування землею В№062777 від 1989 року, виданого Миколаївській квартирно-експлуатаційній частині району (землекористувач), правонаступником якої на даний час є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва, було виділено у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку площею 29319,3 га, із цільовим призначенням: для Широколанівського учбового центру, який на теперішній час являється військовою частиною А1890.

06.09.2005 р. між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» укладено договір про спільний обробіток землі №12, предметом якого є спільна діяльність без утворення юридичної особи для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація з використанням земельної ділянки військової частини загальною площею 5000 га, терміном до 31.01.2017 р. і можливостей господарства по виконанню комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції для отримання додаткових джерел фінансування Військової частини та отримання прибутку господарством (оригінал договору №12 та додаткові угоди до нього були оглянуті судом першої інстанції у судовому засіданні).

Спірний договір №12 було погоджено: тимчасово виконуючим обов'язки начальника Південного територіального Квартирно-експлуатаційного управління, тимчасово виконуючим обов'язки начальника фінансового-економічного управління Південного оперативного командування, начальником юридичної служби Південного оперативного командування, що підтверджується підписами уповноважених осіб та скріпленими печатками.

Згідно з п.2.2 договору, з метою реалізації домовленостей «військова частина А1890» виділяє 5000 га, терміном до 31.01.2017 р.

02.02.2007 р. між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» укладено додаткову угоду №1 до договору №12 від 06.09.2005 р., якою було доповнено договір п. 3.1.6.

Додатковою угодою №2 до договору №12 від 06.09.2005 р., сторони визначили, що з метою виконання домовленостей у п.2.2 договору, підприємство не заперечує про діяльність на виділених, згідно договору співпраці площах, інших суб'єктів підприємницької діяльності, по раніше укладеним між ними та військовою частиною договорами співпраці, до закінчення терміну дії цих договорів та поступової передачі земельних площ підприємству.

14.05.2008 р. між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» укладено додаткову угоду №4 до договору №12 від 06.09.2005 р., якою внесені такі зміни та доповнення: доповнено договір п.2.5, яким розподілено обов'язки сторін у спільній діяльності; доповнено договір п. 6.5, яким попереджено про зобов'язання у разі порушення строку розрахунків; змінено п. 7.2 та 7.4 договору, якими обумовлені строки та порядок розрахунку між сторонами.

Дана угода діє на протязі 2008 року, та після її підписання додаткова угода №3 від 05.06.2007 р. втрачає чинність.

Додатковою угодою №5 від 22.09.2008 р. до договору №12 від 06.09.2005 р., сторони зазначили про те, що військова частина змінює розташування земель у кількості 3703 га у відповідності до Плану - викопирівки №2, а підприємство з 01.10.2008 р. зобов'язується приступити до виконання умов передбачених договором на зазначених у планах землях (даний план є регуляторним та складає невід'ємну частину договору).

29.07.2009 р. між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» укладено додаткову угоду №6 до договору №12 від 06.09.2005 р., якою назви актів-прийому передачі земельної ділянки законному власникові від 15.01.2008 р. та 22.09.2008 р. №4 викладено в наступній редакції: «акт прийому-передачі земельної ділянки від 15.01.2008 р. та акт прийому-передачі земельної ділянки №4 від 22.09.2008 р.».

05.01.2010 р. між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» укладено додаткову угоду №7 до договору №12 від 06.09.2005 р., якою внесені зміни до п.7.2 договору та доповнення до п. 3.1, стосовно розрахунків.

Додатковою угодою №8 до договору №12 від 06.09.2005 р., сторони погодили зміну розташування земель залучених до спільної діяльності.

З метою належного виконання умов договору про спільну діяльність №12 20.08.2010 р. сторони уклали договір №390 від 20.08.2010 р. про зміну сторони при виконанні зобов'язань та перевід боргу, відповідно до умов якого сторону за договором №12 СТОВ «Горизонт - Агро» змінено на ТОВ «Сван».

15.12.2012 р. між ТОВ «Сван» та військовою частиною А1890 укладено додаткову угоду №9 до договору №12 від 06.09.2005 р., відповідно до якої сторони внесли зміни до п.1.2 договору, зокрема, сторони домовилися, що внесок військової частини до спільної діяльності - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 5000 га, згідно акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки - складає 1282800, 00 грн.

Крім того, додатковою угодою №9 сторони внесли зміни до п.7.2 договору №12 та погодили, що підприємство перераховує військовій частині у строк до 1 грудня поточного року та до 1 квітня наступного сільськогосподарського року грошові кошти у розмірі по 50% суми внеску військової частини як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у наступному сільськогосподарському році.

Додатковою угодою №10 від 26.06.2013 р. до договору №12 від 06.09.2005 р., укладеною між ТОВ «Сван» та військовою частиною А1890, сторони змінили сторону на ТОВ «Сільськогосподарське виробниче підприємство «СОЛОХА».

14.02.2014 р. між ТОВ «СГВП «Солоха» та військовою частиною А1890 укладено додаткову угоду №11 до договору №12 від 06.09.2005 р., якою сторони дійшли згоди про те, що внесок «військової частини» до спільної діяльності - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 5000 га, згідно акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки - складає 2055000,00 грн.

Звертаючи до суду з даним позовом, прокурор наголошував на тому, що підстави та умови укладення договору про спільний обробіток землі є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а тому такий договір необхідно визнати недійсним.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у позові, однак з різних правових підстав.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дані рішення прийняті при недостатньому дослідженні дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення даного спору, а ненадання цим обставинам відповідної правової оцінки призвело до суперечливих та передчасних висновків.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Приписами ст. 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За змістом ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

З викладеного вбачається, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань, земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Однак, відповідно до Державного акта Б№062777 від 1989 року на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 29319,3 га надана у безстрокове і безоплатне користування Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, повинен був встановити, на яких правових підставах військова частина А1890 використовує спірну земельну ділянку площею 29319,3 га.

Крім того, при вирішенні даного спору врахувати Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №483 від 22.12.1997 р., яким передбачено, що військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Відповідно до п.38 даного положення, ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Також, належним чином дослідити, чи мала військова частина А1890 визначені законодавством повноваження, на укладення договору про спільну діяльність №12 від 06.09.2005 р. з СТОВ «Горизонт-Агро», на укладення договору про зміну сторони при виконанні зобов'язань за перевід боргу №390 від 20.08.2010 р. з СТОВ «Горизонт-Агро» та ТОВ "Сван", а також на укладення додаткової угоди №11 від 14.02.2014 р. до договору про спільну діяльність №12 від 06.09.2005 р. з ТОВ "СГВП "Солоха".

Адже, в матеріалах справи відсутні відомості щодо переведення боргу з первісного боржника - СТОВ «Горизонт-Агро» до нового боржника - ТОВ "Сван", а також будь-які відомості, які вказують, що ТОВ "СГВП "Солоха" є правонаступником ТОВ "Сван".

У 2010 році військовій частині А1890 Департаментом фінансів Міністерства оборони України було видано свідоцтво, яким військова частина має право займатись вирощуванням зернових та технічних культур (міститься в матеріалах справи).

Натомість, в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про реєстрацію військової частини, як суб'єкта підприємницької діяльності, виданого Головним фінансово-економічним управлінням Міністерства оборони України від 25.04.2002 р. №547, про яке йдеться у договорі про спільну діяльність.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції повинен був встановити, чи мала військова частина А1890 на момент укладення договору про спільну діяльність №12 відповідне свідоцтво про реєстрацію військової частини, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, апеляційний господарський суд вирішуючи даний спір повинен був дослідити п.п.39,40 положення, яким передбачено, що передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування.

Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Таким чином, потрібно було з'ясувати, чи було прийнято органом місцевого самоврядування рішення, яке дозволяє передачу землі у тимчасове користування СТОВ «Горизонт-Агро», ТОВ "Сван", ТОВ "СГВП "Солоха" та чи повинно Міністерство Оборони України надавати таку згоду на передачу земель в тимчасове користування.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи, лише, міститься лист Миколаївської районної державної адміністрації №465-02-04 від 06.04.2010 р., в якому вона не заперечує щодо надання військовою частиною А1890 дозволу СТОВ «Горизонт - Агро», ПП "Бая", СФГ "Волощакевич" та СФГ "Са.Єр." на вирощування сільськогосподарських культур на землях наданих у постійне користування.

Крім того, у п.41. положення передбачено, що при достроковому виникненні необхідності у землекористувачів (військових частин) в переданих у тимчасове користування землях припиняється право тимчасового користування за рішенням відповідної місцевої ради. Порядок повернення тимчасово переданих земель обумовлюється в договорі сторін.

Однак, як вбачається з істотних умов укладеного між військовою частиною А1890 та СТОВ «Горизонт-Агро» договору №12 про спільну діяльність, він не містить порядку повернення тимчасово переданої земельної ділянки, натомість містить форс-мажорні обставини, якими встановлено, що сторона звільняється від відповідальності за повне або часткове невиконання обов'язків по договору, домовленостями та додатковим угодам до нього, якщо таке невиконання стало наслідком обставин нездоланної сили, таких як паводок, пожежа, землетрус, бойові дії, зміни в законодавстві і т.д. при умові, що ці обставини учинили вплив на виконання цього договору.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції необхідно було встановити, чи відповідає договір укладений між сторонами, типовому договору про спільну діяльність, передбаченому главою 77 Цивільного кодексу України, а також надати належної правової оцінки укладеним додатковим угодам до спірного договору, які не були погоджені з Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва .

Колегія суддів касаційної інстанції, зауважує і про обставини, які не були враховані місцевим господарським судом при вирішенні даного спору.

Так, у Цивільному Кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільному Кодексі України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільному Кодексі України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Так, місцевий господарський суд, застосовуючи строк позовної давності, насамперед, повинен був з'ясувати чи були порушені права Міністерства оборони України до моменту звернення прокурора з відповідним позовом, тоді як згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка має особливий статус земель оборони, а Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності.

Таким чином, з наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Першого заступника військового прокурора Південного регіону України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Південного регіону України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 р. у справі №915/240/15 та рішення господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова